03.12.2010 00:27 Анатолій Стріляний, ДУМКА
Суперзброя зла
Якби не Віктор Ющенко, пам`ять про Голодомор могли б замотати остаточно і безповоротно. Уже цього досить, аби вважати виправданим його президентство.
Взагалі-то, першим забув народ, і дуже швидко, у моєму селі наприклад, – через кілька місяців після того, як закопали (не поховали!) останню жертву з 300 (при населенні 1500). Уже у вересні вечорами зусібіч звучали пісні, всюди гуляли весілля. Про це мені розповіли в 1983 році. Радянська влада здавалася вічною, на дворі розгулювала андроповщина, і спогади тих, хто вижив, записував потайки. «Що ж ви за люди?! Як це можна? Ще ж земля не осіла на ямах!» – «А що? Скінчилися жнива, настав час весіль, раділи, що все позаду, що залишилися живі. Як не співати?» У голові після цього довго крутився вірш одного російського поета районного масштабу:
С уборочной управимся,
Свезём зерно с токов,
И верь: тогда убавится
Число холостяков.
Тільки через багато років я, здається, зрозумів, що зумів. Сидів над списком односельців, звернув увагу на народжених у 1934 році. І раптом обпалило: та ж якби не співали, не справляли весілля, в Україні – не тільки в моєму селі, а в усій Україні! – не було б жодної людини 1934-го, 35, 36-го років народження! А їх досі он скільки...
Народ знав свою справу: виживати й відновлювати втрати.
Колективізація, незважаючи на небачене насильство, на геніальну пропаганду, посувалася зі скрипом. До честі українців, вони чинили опір. Убивали партійців, комсомольців, чекістів, рядових виконавців-ентузіастів. Уже це свідчить, що були й охочі до колгоспів – біднота, романтична частина молоді. По суті, тривала громадянська війна. Перемога в ній не була визначена наперед. Голодомор став зброєю, надзброєю радянської влади. Але першими загинули, між іншим, її найзлиденніші активісти. За що боролися, на те й напоролися: народець був незграбний, безгосподарний, не любив і не умів працювати, ніколи не вмів виживати – тільки жебрати, ну, іноді впадати в мрійливість, а найбільше – заздрити, заздрити, заздрити.
А Росію відповідальною за Голодомор призначив путінізм за участю багатомільйонного совка. Смикнуло його обуритися на визначення «геноцид» – визначення, яке вперше прозвучало півсотні років тому з вуст ученого американця. Але бог із ним, з путінізмом, до нього все менше зважають навіть його власні піддані. Але як розуміти партію російсько-совєцької частини України, що обрушилася на Віктора Ющенка, який повторив і узаконив американське визначення? Вона не заперечувала загибелі мільйонів, не знімала відповідальності зі сталінського політичного режиму, але... Бувають випадки, коли можна сто разів сказати «так», а люди все одно почують «ні», і нічого з цим не зробити. У масовій підсвідомості Партія конкретних пацанів (ПКП) – це партія, що оголосила Голодомор як геноцид шкідливою вигадкою «америкосів» і «бандерівців». Чому вона це зробила? Тому ж, чому не приймає українства, демократії, живе за поняттями зони й підворіття. Антикультура. Причому в найточнішому сенсі слова.
Культура – від слова культ. Культ – це особливе шанування чогось або когось. Окремої особи, предків, Сонця, богів, Христа, Будди, Магомета... У серцевині всякої культури – щось святе для даної групи людей. Антикультура ж означає, що для її носіїв немає нічого святого. Або так: антикультура – це культура люмпена. Люмпен же й на найдорожчій машині, і з мільярдами за кордоном – усе одно люмпен, сміття, шлак, покидьки суспільства. Людям культури думати не так про те, що він утнув учора, як про те, чого від нього можна чекати завтра.
Анатолій Стріляний
Немає коментарів:
Дописати коментар