Політика Дайджест 2 травня 2011 о 12:00
Декілька подій у верхах української влади, на перший погляд, не пов'язаних між собою, свідчать про те, що в оточенні глави держави знову загострюється боротьба за вплив. Причому цього разу сильні козирі отримує умовно іменована «партія війни» – група з президентського оточення, що покликає до подальшого «закручування гайок».
У числі свідчень того, що ця група пішла в наступ – і концепція нової Воєнної доктрини, і «наїзд» глави парламентської фракції ПР Олександра Єфремова на «грантоїдів», і навіть лобіювання рішення про вивішування червоних прапорів. Схоже, що влада намагається знову розколоти суспільство політично, щоб мікшувати його соціальне невдоволення.
«Негативні хлопці» та державна зрада
Події ці мають різні часові «корені». Так, Воєнна доктрина готувалася не один місяць і була засекречена не тільки від громадськості, але і від експертного співтовариства в цілому. Тим не менш, стало відомо, що в переліку загроз національній безпеці виявилися не тільки прояви сепаратизму, а й така загроза, як «втручання у внутрішні справи, здійснюване за допомогою інформаційного впливу, економічного тиску, фінансової та моральної підтримки окремих політичних сил, неурядових організацій, чия діяльність спрямована на дискредитацію влади».
В умовах суворішої таємності, яка супроводжувала прийняття Воєнної доктрини, введення в неї подібних визначень чітко вказує нам на основні страхи влади. Головний із них зрозумілий і давно описаний – страх перед власним народом і активною формою прояву невдоволення. Отримавши «щеплення» першим і другим Майданами, нинішні можновладці вбачають основну небезпеку для себе саме в подібних загрозах. Ні про яке співвіднесення цього пункту з принципами свободи слова, зборів і базовими положеннями демократії мова не йде. А наступні висловлювання Олександра Єфремова про «молодих хлопців», які на гроші Джорджа Сороса і Бориса Березовського готують в Україні північноафриканський сценарій, концентрує страхи влади до рівня параної.
Вороги держави
Нагадаємо, що голова парламентської фракції Партії регіонів Олександр Єфремов – людина неостання в партійній і чиновницької ієрархії – перебуваючи на батьківщині в Луганську, повідав, що Джордж Сорос виділив кошти для підготовки в Україні якихось «молодих хлопців», «які могли б згідно з варіянтом Північної Африки запускати будь-які проекти, які є». Так Єфремов вкинув суспільству натяк на те, що влада насторожі, вона готова до відбиття будь-яких протестних дій, а самі такі дії будуть вважатися як спонсоровані ззовні, і підпадають тепер під ознаку державної зради. Влада чітко показує, кого і чого боїться – не стільки опозиції політичної, скільки стихії вулиці та впливу громадських організацій. Боїться «твіттерних революцій».
У Росії, як відомо, діяльність подібних фондів і організацій або взагалі заборонена, або поставлена під жорсткий контроль. «Українська вертикаль влади», що мавпує російську модель відносин із суспільством, намагається діяти так само. З поправкою на те, що ми офіційно прагнемо до євроінтеграції. І тому подібні заяви у формат євроустремлінь ніяк не вписуються.
Гранти «повз касу»
Зовнішній контекст заяв Єфремова однобічний – проти Заходу. ПР постає тепер партією майже що радянського стереотипу, чия риторика не дуже відрізняється від риторики Путіна або Лукашенко. Мабуть, на їх досвід «регіонали» і будуть посилатися при розробці подібного законопроекту. А там недалеко і до заяв про «п'яту колону», яку слід «притиснути».
Вустами відомого штатного провокатора ПР – Вадима Колесніченка – ідея конкретизується: мовляв, мова йде не про заборону, а про контроль над грошима, що йдуть через фонди. Колесніченко стверджує, що «різні інститути та фонди працюють у своїх особистих інтересах» (ба, не в його!). До того ж, далі він посилається на заяви Бориса Березовського про те, що останній спонсорував помаранчеву революцію. Березовському, як персонажу епатажному, віри немає і бути не може. Проте Колесніченку в даному контексті можна вірити: контроль «регіонали» справді хочуть отримати. Стільки грошей проходить «повз касу»! Тож інтереси ідеолого-електоральні поєднуються з суто меркантильними.
Кому «перекриють кисень»
Більшість громадських організацій, які займаються написанням проектів на гранти, не пов'язані з політикою. Лише невелика частина працює з питаннями законодавства і т. д. Першими «під роздачу» потраплять правозахисні організації, адже діапазон їх «шкідницької» діяльності може бути максимально широкий: від забезпечення прав громадян у зіткненні з силовими органами до юридичних консультацій для громадських активістів. «Постукати по кишені» можуть і тим, хто фінансує екологічні проекти та проекти з охорони пам'яток: у більшості своїй, діяльність цих організацій входить у суперечність з інтересами великого бізнесу, забудовників і т. д.
Може бути «зарубано» і фінансування учбових програм і приватних навчальних закладів. Адже в них можна угледіти світогляд не з «тим» ухилом. Та й Міносвіти в особі Дмитра Табачника не проти проконтролювати фінансові впливи, за допомогою яких у голови молодого покоління забивають ідеї «західної демократії» замість «русскаго мира».
Нарешті, сюди можуть бути віднесені будь-які організації, що ставлять за мету сприяння малому та середньому бізнесу, а також підготовку законопроектів. В останньому випадку показовий приклад закону про доступ до публічної інформації, який був написаний при прямій західній участі. Про численні програми по боротьбі з корупцією нічого вже і говорити.
Але найцікавіше те, що подібний законопроект може перекрити канали підтримки «російським співвітчизникам» в Криму і Південному Сході. Там отримання подібних грантів поставлено на потік, і практично всі епатажні акції активістів «російських рухів» спрямовані на виправдання подібних вливань. З 2010 року допомога подібного роду була урізана, і особливо сумно стало «професійним співвітчизникам», як називають цю категорію «грантоїдів», після зняття мера Москви Лужкова, що витрачав на підтримку проросійських організацій в Криму гроші московського бюджету. Норми нового закону можна буде застосовувати і до них – і це може бути зроблено, щоб зайвий раз показати Криму, і решті південного сходу, наскільки Партія регіонів міцно утримує монополію на владу.
«Партія війни» посилює тиск
Між тим, у влади є підстави боятися. Тільки за два останніх місяці, згідно з соцопитуванням, проведеним Центром Разумкова*, кількість жителів України, що негативно оцінюють розвиток ситуації в країні, збільшилася з 58 до 63,8%. Рівень підтримки глави держави знизився до 11,3%. 47,6% висловили незгоду з політикою глави держави. Характерно, що Тимошенко довіряють при цьому 9,6% громадян – тобто різниця в рейтингу з головним суперником становить менше 2%.
У цих умовах активізація умовної «партії війни» в оточенні президента може розглядатися як спроба частини «еліти» зломити ситуацію в суспільстві «через коліно» і зміцнити на якийсь тривалий період свій вплив шляхом жорстких заходів. Нинішнє «закручування гайок» може бути навіть більш серйозним, ніж спроба, що була зроблена перед новим роком, коли були проведені арешти міністрів Тимошенко, були відправлені у в'язницю активісти податкового майдану і «тризубівці», а на додачу відбулося показове побиття опозиціонерів у парламенті.
Один з організаторів підприємницького опору Олександр Данилюк повідомляє, що 1 і 9 травня можуть відбутися провокації, пов'язані з протистоянням «крайніх» лівих та правих сил, після чого і буде реалізовано згадане «закручування». Звичайно, його заяву можна вважати спробою привернути увагу до себе і запланованими на 14 травня протестними акціями протії «реформ» уряду. Але на користь версії говорить останнє рішення парламенту про обов'язкове вивішування червоних прапорів по всій Україні на 9 травня. Так само, як і заявлений у Львові на те ж 9 травня марш «Російської єдності». «Свобода» вже готова зустріти його «у всеозброєнні». Ну як після цього не запідозрити владу в бажанні знову розділити українців за політичною ознакою, щоб позбавити кумулятивної єдності в неприйнятті економічної та соціальної політики режиму?
Олександр Данилюк знову каже, що в президентському оточенні борються дві групи – «партія миру», яка сповідує певні поступки опозиції і Заходу, діалог з громадянським суспільством і показову відставку прем'єр-міністра разом з найбільш одіозними міністрами Кабміну, і «партія війни», метою якої є збільшення силового тиску на суспільство. Імена тих, хто входить у ці групи, Данилюк не назвав. Власне кажучи, подібні «витоки інформації» є «секретом Полішинеля». Раніше «партією війни» вважалася умовна «група Фірташа», куди входили, зокрема, Валерій Хорошковський, і, що важливо, голова президентської адміністрації Сергій Льовочкін. Рінату Ахметову ж і орієнтованим на нього чиновникам приписувалася мало не роль «голубів миру». Тепер персональне наповнення цих груп піддалося зміні.
При цьому «яструби» готові дати відсіч усім формам вираження народного невдоволення – як економічного, так і політичного, як «прозахідного», так і «проросійського». «Партія війни» прагне до уніфікації суспільно-політичних проявів у країні. Образно кажучи, їх принцип – «ні Сталіна, ні Бандери». Ні «Російської Єдності», ні «Тризуба». Їхнє гасло – «все буде ПР», а «вертикаль влади» має бути максимально посиленою, причому тісно кооперованою з партійною владою. До речі, саме ця група провалила ідею про департизацію чиновників, яку сам Янукович намагався ввести в закон про держслужбу.
«Ліберальному» тренду опору в таких умовах формально дістанеться більше, та й зовнішня ідеологія наступу на громадянські свободи буде близька до російсько-білоруської. Проте теоретиків і практиків «російського світу» на території України також будуть «щемити» – швидше саботувати і дискредитувати, ніж відверто переслідувати.
Можливого тріумфу «яструбів» можна чекати вже в найближчі тижні. І якщо на травневі свята провокації не відбудуться – це буде перший дзвіночок до того, що Янукович вирішив не переходити межу з черговим «закручуванням». Як поставиться влада до акцій протесту 14 травня і після – буде другим тестом на її наміри. І третім стануть можливі ротації в уряді. Яких всі чекають, але які можуть бути відкладені до осені. У такому разі, боротьба у верхах буде знову переведена в кулуарну форму. Однак навряд чи все буде так спокійно. Адже градус суспільного невдоволення наростає, і вирішувати цю головну для влади проблему потрібно вже зараз.
* Дослідження проводилося з 1 по 5 квітня 2011 року. Було опитано 2009 респондентів старше 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим. Похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.
