Невідома Східна Україна

У 1930-х роках загинули і русифікувалися мільйони українців Східної Слобожанщини і Північного Кавказу                             

Керівництво Російської імперії традиційно здійснювало адміністративний поділ, ігноруючи етнічні кордони народів, що її заселяли. Створення змішаних губерній і навіть повітів мало на меті перешкодити процесам національної консолідації у межах «великої та неділимої» та посприяти асиміляції з російською титульною нацією. Відтак відновлена після краху імперії Романових у 1917–1920-х Українська держава одразу ж відчула проблему, пов’язану з приєднанням східноукраїнських земель, які перебували у складі російських Воронезької та Курської губерній, Області Війська Донського, Кубані та Ставропольської губернії.

НЕВДАЛІ СПРОБИ ПРИЄДНАННЯ

Діячі Центральної Ради під час формування території УНР у листопаді 1917-го виходили з належності території Східної Слобожанщини до складу української автономії. Зокрема, законом УНР від 29 листопада 1917-го ЦР проголосила проведення виборів до українських Установчих зборів на території Путивльського, Грайворонського й Новооскільського повітів Курської губернії, а також в Острогозькому, Бирюцькому, Валуйському та Богучарському Воронезької губернії. Однак в умовах війни з російськими більшовиками цей регіон тоді так і залишився поза межами впливу українського уряду.

Після підписання Брест-Литовського мирного договору з країнами Четвертного союзу Центральна Рада 2–4 березня 1918-го видала закон про адміністративно-територіальний поділ України, у якому було проголошено про включення до УНР території Подоння з центром в Острогожську, що охоплювало українські етнічні повіти Воронезької та Курської губерній, а Білгородський повіт був розподілений між Харківською та Донецькою землями УНР. Однак відповідна декларація тоді так і не трансформувалася в їх реальне включення до складу України, яке стало можливим лише за часів Гетьманату Павла Скоропадського.

НАЦІОНАЛЬНЕ (НЕДО)САМОВИЗНАЧЕННЯ

Після повалення Гетьманату та остаточної окупації Наддніпрянщини російськими більшовиками Східна Слобожанщина та Донщина знову були включені безпосередньо до складу Росії. Адміністративно тодішня Східна Україна входила до Курської та Воронезької губерній і Північнокавказького краю Російської СФРР. У складі перших двох на суцільній території в 42 тис. км2 1,4 млн мешканців (63,7%) із 2,2 млн загального населення, незважаючи на десятиліття системної русифікації, все ще визнавали себе українцями. Однак цей прилеглий до України масив – більший за саму Курську область – так і не став окремою адміністративною одиницею.

У 1920-х роках навіть украй обмежене у своїх повноваженнях керівництво УСРР наполягало на перегляді встановлених кордонів між двома республіками одного Союзу. Підставою для українських вимог були дані Всесоюзного перепису, проведеного в грудні 1926-го. На прилеглій до України території РСФРР компактно проживало понад 4,5 млн українців. Приблизно така сама їх кількість мешкала на західноукраїнських землях у складі Польщі. Проте східні українські етнічні масиви так і не були приєднані до сусідньої Харківської області УСРР. Внаслідок чого, до речі, тогочасна українська столиця – Харків – виявилася фактично прикордонним містом, а сам кордон «по живому» розрізав українські етнічні землі. 

БЕЛЬГІЯ В СТЕПУ

Маючи площу 293,6 тис. км2 (більшу від Великої Британії, зіставну із сучасною Італією чи Польщею), за чисельністю населення (8,2 млн осіб) Північнокавказький край переважав усі республіки СРСР, окрім Росії та України. Без гірських автономних республік його територія відповідала трьом сучасним регіонам Російської Федерації: Краснодарському та Ставропольському краям і Ростовській області. Етномовний склад чимось нагадував сучасні Бельгію чи Швейцарію, адже після окупації російськими більшовиками території Вільного Дону та Кубані в 1924-му їхні етнічно змішані українсько-російські терени стали основою Північнокавказького краю.

Серед селянства, а це понад 80% населення, у 1920-х роках зберігався українсько-російський паритет (по 2,7 млн). У традиційно зрусифікованих містах офіційно переважали «росіяни» (відповідно 0,99 млн проти 0,34 млн українців), однак частка міського населення в загальній структурі жителів краю тоді була ще незначною. Водночас у п’яти прилеглих до УСРР округах (Таганрозькому, Донському, Донецькому, Кубанському та Чорноморському) українське селянство становило більшість. Наприклад, у Кубанському окрузі їх було 900 тис. із 1,4 млн, Донецькому – 206 тис. із 376 тис., Таганрозькому – 191 тис. із 265 тис. У більш віддалених п’яти округах частка українців дорівнювала від 30% до 50% і лише в одному – промисловому Шахти-Донецькому – була незначною.

РАДЯНСЬКИЙ ЦИНІЗМ

В умовах, коли офіційна радянська пропаганда таврувала польський окупаційний режим за переслідування та асиміляцію українців Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшя, ігнорування справедливих домагань останніх щодо приєднання Східної України до складу УСРР у межах «братнього Союзу» видавалося цинічним. Однак більшовицький режим, попри декларування намірів справедливо вирішити національне питання, і далі провадив традиційну для всіх модифікацій Російської імперії політику насильницької русифікації, а пропозиції української сторони про розмежування відповідно до етнічних кордонів були багаторазово залишені без уваги.

У другій половині 1920-х років на цих територіях було здійснено часткову «українізацію», що зводилася до створення шкіл та культурно-освітніх закладів, появи обмеженої кількості друкованої продукції українською мовою. Однак незабаром виявилося, що становище справжньої Східної України у складі союзної Російської Федеративної СРР незрівнянно гірше від Західної, яка перебувала під владою «панської Польщі», незважаючи на постійні утиски польських українців на національно-культурному та релігійному рівнях.

ВИНИЩЕННЯ УКРАЇНСТВА

Попри поразку Кубанської Народної Республіки, кубанське козацтво продовжувало чинити опір владі більшовиків. Якщо на Великій Україні оспівані в «Чорному вороні» партизани діяли до кінця 1920-х, то на Кубані антирадянська боротьба тривала до кінця 1930-х (невеликий загін Мілька Каленика протримався навіть до приходу німців у 1942-му). Понад те, в умовах чергового наступу сталінського режиму на селянство на рубежі 1920–1930-х посилилася ностальгія кубанців за часами існування Кубанської Народної Республіки, а нові повстанські загони часто формувалися під гаслами «Нехай живе вільна Кубань!». 

Режим відповів терором, ключовою ланкою якого став геноцид українського народу 1932–1933-го та масові депортації «куркулів» зі східних українських ареалів. Причому українці Східної Слобожанщини та Північного Кавказу постраждали від останніх значно більше, ніж в умовах УСРР. Яскравий етнічний підтекст чітко простежується, зокрема, в інструкції ЦК ВКП(б) і РНК СРСР за підписом Іосіфа Сталіна та Вячєслава Молотова «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та Західній області» від 14 грудня 1932-го. За дивним збігом обставин пункти цієї господарської директиви засуджували «українізацію», пропонували згорнути її, а «винних» ув’язнити на 5–10 років у таборах ГУЛАГу. Ставилися вимоги негайно перевести на Північному Кавказі все діловодство «українізованих» районів, газети та журнали з української мови на російську, а до осені й викладання в школах.

У результаті на східноукраїнському етнічному терені спостерігалося не лише фізичне винищення українців, а й їх «етноцид». Відтак, коли в грудні 1932-го розпочалася паспортизація, вони стали масово записувати спочатку в графі «національність», а потім й у своїй свідомості «русский», а черговий перепис населення, проведений лише за 10 років після попереднього (початок січня 1937-го), засвідчив дивне та катастрофічне зникнення наших співвітчизників на згаданих вище територіях.

Зокрема, на суцільному масиві колись українських земель Курської та Воронезької областей їхня чисельність зменшилася майже втричі – з 1,4 млн до 0,55 млн осіб, а на території Північнокавказького краю (без автономних республік) узагалі в 10 (!) разів – із 3,1 млн до 310 тис.

Після проведення депортацій частини місцевого населення видана Реввійськрадою СРСР директива за підписом Міхаїла Тухачевского передбачала заселення цих територій демобілізованими солдатами Червоної армії. При цьому визначався порядок їх вербування: до поселенців у жодному разі не могли бути зараховані вихідці з України та Північного Кавказу.

АПРОБАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ РУСИФІКАЦІЇ

Сьогодні офіційна частка українців у районах, де ще 80 років тому вони становили відносну або й абсолютну більшість, не перевищує 1–4%, а існування справжньої Східної України назавжди увійшло в історію, залишивши нащадкам сумний досвід втрати українського етнічного масиву на Сході. Місцеві мешканці, нащадки наших колишніх співвітчизників, за даними соціологічних опитувань, демонструють один із найвищих у РФ рівнів несприйняття самого факту існування незалежної Української держави та можливості відмінного від Росії її шляху розвитку.

Своєю чергою, апробовані й доведені до довершеного вигляду на території цих земель механізми русифікації, прищеплення українцям ворожого ставлення до ідеї національної державності у подальшому були перенесені далі на захід – уже в межі УРСР. Хоча цей процес і перервався (або принаймні загальмувався) на початку 1990-х, його наслідки відчуваються різною мірою в багатьох східних та південних регіонах України й до сьогодні.

Читайте також: Кубанський вибір

Загублена «сестра» України

Від русифікації до бідності

Як українці стають росіянами

Олександр Крамар            14 лютого, 2012

http://tyzhden.ua/History/41237

ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ!

ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ!

БРАТИ І СЕСТРИ!

Антинародні олігархічні сили прагнуть узаконити злочинну торгівлю українською землею. Проте введення в дію закону про ринок землі № 9001 для нас означатиме катастрофу – набагато страшнішу, ніж Чорнобиль.

Для України ринок землі означатиме знищення родючих земель, бо агропромисловий бізнес з допомогою сучасних агрохімічних технологій знищує землю і все живе на ній, знищує село – бо воно йому не потрібне, знищує міське населення за допомогою насичених «хімією» продуктів харчування. Тобто – масовий ГЕНОЦИД. Це також – знищення державності та основи нації, бо в кого Земля, той і господар. А село – живий корінь народу. Кожна мисляча людина розуміє – ЗЕМЛЕЮ ТОРГУВАТИ НЕ МОЖНА! ЗЕМЛЯ – НАША МАТИ!

Зараз власників земельних паїв агітують і провокують продавати свою землю за безцінь. Цього ні в якому разі не можна робити. І не тільки тому, що сказано вище. А й тому, що ті гроші, які всучать Вам спритні ділки, от-от перетворяться просто в пусті папірці. А головне: є інше – правильне і справедливе рішення цієї проблеми: ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК. ДЕРЖАВА має заплатити власнику паю РИНКОВУ ціну. Держава має стати власником народної землі. І надалі здавати в оренду землю громадянам України під контролем місцевих громад. І землею повинні володіти або держава, або той, хто на ній живе і працює.

МИ ЗАКЛИКАЄМО ВСІХ, КОМУ ДОРОГЕ ВЛАСНЕ ЖИТТЯ, ЖИТТЯ РІДНИХ БАТЬКІВ, ЖИТТЯ ДІТЕЙ ТА ОНУКІВ, НЕ ДОПУСТИТИ ПРОДАЖ РІДНОЇ ЗЕМЛІ! ми повинні будь-якими методами примусити Верховну Раду законодавчо вилучити з Земельного Кодексу всі розділи, статті та параграфи, які оголошують землю, копалини, водні та лісові ресурси товаром.

В кожному обласному центрі, в кожному місті та селі потрібно створити дієздатні КОМІТЕТИ ЗАХИСТУ РІДНОЇ ЗЕМЛІ. На виборах підтримаймо тільки ті партії і тих кандидатів, які категорично проти торгівлі землею. Це: НРУ, «Свобода», «Батьківщина», Соц. партія, «Фронт змін».

МИ ПОВИННІ, ВІДКИНУВШИ ПОЛІТИЧНІ, МІЖКОНФЕСІЙНІ, МОВНІ ЧИ ІДЕОЛОГІЧНІ СУПЕРЕЧКИ, БУДЬ-ЯКИМ ЧИНОМ ЗАБЛОКУВАТИ І СКАСЦВАТИ ЗАКОН ПРО РИНОК ЗЕМЕЛЬ № 9001!

Закликаємо кожного максимально розмножити і розповсюдити цю відозву!

Сумський обласний «Комітет Захисту Рідної Землі».                            Тел. 22-26-63;            066-686-48-74

БРАТТЯ І СЕСТРИ!

СЕЛЯНИ І ГОРОДЯНИ! ЮНІ І ДОРОСЛІ!

ВІЙСЬКОВІ І ЦИВІЛЬНІ! МАТЕРІ І ДІТИ!

Антинародним олігархічним силам в Україні не терпиться узаконити злочинну торгівлю українськими чорноземами. Проте введення в дію закону про ринок землі № 9001 для нас означатиме катастрофу, порівняно з якою Чорнобиль – дитячий лемент. Ринок землі – вигадка ворогів роду людського!

Озвірілий олігархічний агробізнес знищує село і селянина, який йому не потрібен, бо все виконує техніка. Знищує землю, перетворюючи її, за допомогою агресивних технологій, на пустелю. Знищує міське населення за допомогою продуктів харчування, насичених «хімією» та ГМО. Це масовий геноцид, в результаті якого вже знищена значна частина населення планети. Досить ознайомитись зі станом речей у таких країнах, як Аргентина, Чилі, Індія тощо, де вже працює ринок землі. Там мільйони селян нахабно зігнані зі своїх земель, вимушені тинятись, як бомжі, в містах, не маючи жодних засобів існування. Сотні тисяч селян і фермерів кінчають життя самогубством. Поширюється і могутнішає масовий громадських рух безземельних… Але їм уже пізно, а нам ще ні. Адже для України ринок землі також означатиме знищення державності та підґрунтя нації, бо в кого Земля, той господар, бо село – живий корінь народу.

Кожна мисляча людина розуміє – ЗЕМЛЕЮ ТОРГУВАТИ НЕ МОЖНА! ЗЕМЛЯ – НАША МАТИ! Жодна з релігій світу не дозволяє торгувати землею. А селянин, в якого є пай, і він не може його обробити, хай продасть його один-єдиний раз, за ринковою ціною, Українській Державі. А Держава, з вини якої створена нинішня божевільна земельна ситуація, заплативши селянину ринкову ціну, нехай передасть його пай його ж громаді у вічне користування. Держава зобов’язана забезпечити кожній громаді право на користування та розпорядження рідною землею в межах громади. Земля повинна мати не «ефективного власника», який нещодавно так «ефектно» розвалив промисловість, а дбайливого господаря-хлібороба. МИ ЗАКЛИКАЄМО ВСІХ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ, МОВИ СПІЛКУВАННЯ, ЧИ ВІРОСПОВІДАННЯ, КОМУДОРОГЕ ВЛАСНЕ ЖИТТЯ, ЖИТТЯ РІДНИХ БАТЬКІВ, ЖИТТЯ ДІТЕЙ ТА ОНУКІВ, НЕ ДОПУСТИТИ ПРОДАЖ РІДНОЇ ЗЕМЛІ! Ми повинні будь-якими методами примусити ВР законодавчо, навіки-вічні вилучити з Земельного Кодексу всі розділи, статті та параграфи, які оголошують землю, корисні копалини, водні та лісові ресурси товаром.

В кожному обласному центрі, в кожному місті та містечку, в кожному селі або хуторі потрібно створити дієздатні КОМІТЕТИ ЗАХИСТУ РІДНОЇ ЗЕМЛІ. На виборах підтримаймо тільки ті партії і тих кандидатів, які категорично проти торгівлі землею. ВІДКИНУВШИ ВСІЛЯКІ ПОЛІТИЧНІ, МІЖКОНФЕСІЙНІ, МОВНІ ЧИ ІДЕОЛОГІЧНІ СУПЕРЕЧКИ, ЗАКОН ПРО РИНОК ЗЕМЕЛЬ № 9001 МУСИМО БУДЬ-ЯКИМ ЧИНОМ ЗАБЛОКУВАТИ І СКАСУВАТИ!

ЗА ЗЕМЛЮ! ЗА ЖИТТЯ! ЗА УКРАЇНУ! МИ ПЕРЕМОЖЕМО!

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОМІТЕТ ЗАХИСТУ РІДНОЇ ЗЕМЛІ.

т. (044) 501 78 72, e-mail: farmasuk1@ukrnet

Закликаємо кожного максимально розмножити і розповсюдити цю відозву!

Сумського губернатора підозрюють в причетності до банкротства «Свеми»

Народний депутат, член комітету Верховної Ради по питаннях боротьби з організованою злочинністю і корупцією Григорій Омельченко звернувся до Президента України Віктора Януковича і керівників правоохоронних органів з вимогою розслідувати можливу участь голови Сумської обласної державної адміністрації Юрія Чмиря в доведенні до банкротства ВАТ «Акціонерна компанія «Свема» (м. Шостка Сумської області).

Ю. Чмирь в 2003-2004 рр. був головою правління ВАТ «АК «Свема».

У зверненні депутата наголошується, що через півтора роки після початку роботи Ю. Чмиря на «Свемі» – в жовтні 2004 р. Господарський суд Сумської області почав процедуру банкротства ВАТ «АК «Свема».

Г. Омельченко стверджує, що в результаті незаконних дій держава фактично втратила значні об'єкти на цьому промисловому майданчику.

На думку Р. Омельченко, в контексті приведеного слід розглядати наміри Ю. Чмиря і його підлеглих реалізувати «Державну цільову програму розвитку індустріального промислового парку «Свема» в місті Шостці Сумської області на 2012-2015 роки».

«Лобіювання такої, на мою думку, корупційної схеми Державної цільової програми розвитку індустріального промислового парку «Свема» має на меті відмивання 15 млн. грн. бюджетних коштів і реконструкцію інфраструктури об'єктів, які знаходяться в приватній власності, за державні кошти», – говориться в депутатському запиті.

У запиті наголошується, що приведені факти дають підстави зробити висновок, що в діях колишнього керівника ВАТ «Свема», сьогодні голови Сумський ОГА Ю. Чмиря, є порушення Закону України «Про принципи запобігання і протидії корупції».

ВАТ «АК «Свема» (Світлочутливі матеріали) (раніше В «Свема») – українське підприємство по виробництву кіно- і фотоплівки. Було засноване в 1931 році в місті Шостка (Сумська область, Україна) і включене в перелік стратегічних об'єктів СРСР.

ВАТ «АК «Свема» – свого часу найбільше підприємство колишнього СРСР, яке спеціалізується на випуску всіх видів любительських і професійних кінофотоматеріалів, як чорно-білих, так і кольорових (негативні, позитивні, контратипні (використовуються на телебаченні), звукові, фотоплівки креслярські і технічні, фотопапір спеціального призначення, рентгенівські плівки медичні і технічні, рентгенівські плівки для реєстрації космічних випромінювань, плівки для оборонної промисловості і космічних досліджень). Виготовлялися магнітні стрічки для любительського звукозапису, радіомовлення, обчислювальної техніки, телебачення. Підприємство випускало всі типи підкладок для виробництва кінофотоматеріалів, магнітних стрічок, поліграфічних матеріалів. Виготовлялися також композиційні матеріали на основі клейких стрічок, клейкі стрічки і клейові композиції спеціального призначення, поліграфічні фарби, фото желатин і харчовий желатин.

Статутний фонд підприємства - 488,071 млн. грн. УНІАН 15 Лютого 2012 16:36

УНІАН   15 Лютого 2012 16:36

http://obkom.net.ua/news/2012-02-15/1636.shtml