ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Здійснити третє доповнене і значно розширене видання
науково-публіцистичного дослідження “Украдене ім’я…” спонукало автора Євгена
Наконечного щире і широке зацікавлення цим твором як в різних верствах
українства (серед наукової і художньої інтелігенції, студентства, робітництва,
селянства, військових…), так і в різних кінцях світу (в самій Україні, в США,
Канаді, Аргентині, Австралії, Ізраїлі, Польщі, Словаччині, Росії, Казахстані…),
звідки надійшли, і далі надходять, численні прохання переслати книгу.
Побажання перевидати книгу масовим накладом висловлюються і в
рецензіях і відгуках фахівців.
Так, доктор історичних наук, професор Станіслав Паливода в
тижневику “Львівська панорама” за 7 лютого 1997 року пише: “Ми знали “Украдене
щастя” Івана Франка – глибоко психологічну драму, радше трагедію людського
життя. “Украдене ім’я”, або “Чому русини стали українцями”… – не п’єса, це
наукове дослідження з історії українського народу, яке, побачивши світ, відразу
ж стало бібліографічною рідкістю”.
Доктор філософських наук Іван Паславський (тижневик “Час”, 20
вересня 1996 року): “Наукова імпотенція численних доцентів, професорів та
академіків радянського зразка сьогодні найяскравіше виявляє себе саме в
історичній науці. Може, якраз тому найбільш вартісні праці з української
історії виходять зараз з-під пера інтелектуалів, не обтяжених
марксистсько-ленінською методологією і москвоцентризмом. До таких праць
належить розвідка Євгена Наконечного “Украдене ім’я…”
Доктор Йосип Кульчик (журнал “Нові дні”, Канада, липень-серпень
1997 року): “Книжку Євгена Наконечного я “ковтнув” за півночі… Дякую авторові
за інтелектуальну учту! Тепер ось прочитав її вдруге, але з олівцем, бо робив
собі нотатки. Я вже мав час насолоджуватися. І вчитися. Автор написав гарну
наукову працю!
“Украдене ім’я” Євгена Наконечного повинно бути надруковане чужими
мовами в специфічних наукових журналах для ознайомлення міжнародного наукового
світу. А серед українства слід пропагувати цю книжку для самоосвіти”.
Український письменник, публіцист і науковець у Словаччині,
дійсний член НАН України Микола Мушинка (ЗНТШ, 2000 р. – Т. 238): “Для нас –
закарпатських русинів-українців праця Є. Наконечного “Украдене ім’я” мала б
стати настольною книжкою, бо читачі знайдуть у ній відповіді на болючі питання
й нашої регіональної історії. В добрій пригоді вона стане, головним чином, для
учителів, студентів і працівників культури… Книжку конче потрібно перекласти
чужими мовами, щоб і перед чужинцями розмотати складне й заплутане питання про
“вкрадене ім’я”.
Висока оцінка наукової і суспільної вартості дослідження дається
також в публікаціях доктора історичних наук, професора Я. Грицака (Die
Formierung der modernen ukrainischen Nation // Österreichische osthefte.– Wien,
2000), доктора економічних наук С. Вовканича і кандидата філософських наук С.
Цапка (газета “Високий замок”, 19 березня 1996 року), кандидата історичних наук
Володимира Пашука (Biuletyn ukrainoznawczy / Połudn.-Wschod. In-t Naukowy w
Przemyslu.– 1999.– N 5), публіцистки О. Рязанової (газета “Франкова криниця”,
24 вересня 1996 року) та інших.
У монографії “Походження українців, росіян, білорусів та їхніх
мов” (Київ, 2001. – С. 82) член-кореспондент Національної Академії наук
України, доктор філологічних наук, професор Півторак Г. П. зокрема зауважує: “Час, причини, етапи і наслідки для
українців втрати давньої назви їхнього краю Русь і поступове закріплення її у
формі Росія за Московською державою глибоко і всебічно розкриті в монографії
(на жаль, маловідомій широкому читацькому загалу) львівського дослідника Є.
Наконечного “Украдене ім’я: Чому русини стали українцями?”.
Автор дослідження Є. Наконечний розповів кілька випадків звертань
до нього з приводу придбання книжки людей нібито далеких від високої
академічної науки і літератури (майстра-облицювальника, шофера-“дальнобійника”,
годинникаря, перукаря, кухаря, курсантів військового коледжу…). Та особливо
хвилююче враження справила розповідь про старшу жінку – дружину незрячого, яка
благала допомогти придбати книжку, щоб читати її чоловікові вголос.
Отже, і на третьому виданні монографії “Украдене ім’я”, очевидно,
крапку ставити передчасно. Воно знову ж таки вийде мізерним накладом і аж ніяк
не зможе (навіть частково) задовольнити попит. Залишається сподіватись, що
серед видавців і підприємців знайдуться справжні лицарі національного духу, які
візьмуться ще раз перевидати цю унікальну працю і пустити її у широкий світ. І
не лише українською мовою…
Немає коментарів:
Дописати коментар