Новий виток ігрищ
навколо так званого мовного закону справді вражає. Погляньте самі: відбувається
щось, що не піддається логіці навіть нинішнього, судорожно-нелогічного стилю
поведінки режиму. Якийсь документ прийнятий парламентом (інша справа, що
насправді він навіть виразно не винесений на голосування і типу голосуючих не
було на засіданні; що він входить у суперечність з положенням Конституції; що
він антиукраїнський по суті – все це якраз не дивує, приблизно так янучари
діють у всіх сферах). Але справу зроблено, і закон надходить на підпис до
спікера. Литвинівське кокетство негайно вичерпується, закон підписано. Його
передають до адміністрації Януковича, той візує папір в якості глави держави.
Закон вступає в дію. Його оперативно починають виконувати на місцях.
Погодьтеся, далі можливі лише які-небудь протестні дії супротивників закону. А
«кружляють» навколо нього якраз
прихильники, ті, що дільце продавили. І тут починає небезпідставно
здаватися, що насправді – справа абсолютно не в функціонуванні мов на території
країни. А в тому, що декому за всяку ціну необхідно організувати «бійку».
Скажіть, коли організовують робочу групу для обговорення,
так би мовити, дотягування будь-якого документа, з яким доведеться рахуватися
всій країні, якщо він виглядає суперечним, або просто його положення гранично
вагомі? У момент роботи над документом, правда? Ви можете собі уявити, щоб робоча
група по створенню Конституції в 1996-му зібралася акурат ПІСЛЯ «конституційної
ночі», коли були зламані всі списи в парламентській залі, і зал зустрів
переможне голосування подихом полегшення? Уявити подібне неможливо.
Тим не менше, закон «Про
основи державної мовної політики» саме сьогодні, після вступу в дію,
переживає дивні пригоди. Янукович підписав його 8 серпня. А 13-го інформаційний
простір замайорів повідомленнями: відбулася нарада «з питань удосконалення законодавства щодо порядку застосування мов в
Україні». З 14 серпня, «на виконання
доручення президента Віктора Януковича» почала працювати відповідна робоча
група. І трудиться, не покладаючи рук, у щоденному режимі. Тому що терміни
підтискають – завершити свою роботу група повинна до 27 серпня. Доповісти голові
держави, що підписав закон, про «розробки
системних пропозицій щодо вдосконалення законодавства про порядок застосування
мов в Україні» взагалі, і змін до закону «Про основи державної мовної політики» зокрема.
Звичайно, можна зосередиться на приколах: нарадою керувала
віце-прем'єр – міністр охорони здоров'я (!) Раїса Богатирьова. Тобто питання
мови як засобу комунікації суспільства зведене до іншої мови, тієї, який лікар
пропонує показати, і задумливо каже, «так,
язичок обкладений». Або згадати про присутність у групі Івана Драча, який
нещодавно, після кримського мовного вояжу до Януковича представників умовної
інтелігенції схлипував у медіа, що після того, як «сам» вислухав прохачів і, наплювавши на
їх соплі, оперативно завізував документ – відчув, що «вдарили в обличчя». Мало, видно, вдарили. Знову поніс те, що вважає
своїм обличчям – у коридори режиму.
Тільки ж ці деталі як абсурду, так і ганебності, аж ніяк не
головне. Навіщо група, яка працює над законом, після вступу його в дію, – ось у
чому просте питання. Абстрагуємося від теми документа. Якщо автори винесли до
Верховної Ради сирий проект – є така річ, як друге читання. Воно цілком могло
статися на сесії, що стартує 4 вересня. І до нього профільний комітет міг
працювати як з депутатськими поправками, так, при бажанні, і з пропозиціями
якоїсь непарламентської робочої групи. Тут же – навпаки, з остаточним
прийняттям закону настільки гнали темп, начебто б, вибачте, побоювалися, що
мова протухне. Ну, добре. На хвилиночку повіримо, що непідконтрольний парламент
(чергові кнопкодави від нелегітимної більшості, тому що на жаль у нас іншого
парламенту немає в наявності) щиро і по регламенту приймав закон, та прийняв аж
надто спірний, дійсно не додумавши над його суттю. Так віза глави держави – це
і є певний фільтр. Наклавши вето, повернувши закон на доопрацювання, можна
зупинити введення його в дію у запропонованому вигляді. І будь бажання,
створити в допомогу нерозумній Раді будь-яку консультативну групу «при собі».
А якщо все сталося не так, аж до дикої ситуації з роботою
над законом після його остаточного затвердження – значить, це для чогось
потрібно. І тут спотикаєшся на безвинній фразі з офіційного повідомлення про
створення робочої групи. «Результатом має
стати зняття напруги в суспільстві, яку викликало прийняття закону ...»
Стоп. Явно – навпаки. Результатом ігрищ навколо закону має стати СТВОРЕННЯ напруги в суспільстві. Своєрідної напруги – напруги
протистояння, і аж ніяк не з режимом. Створення міжусобиці за всяку ціну. На
рівному місці.
Під парламентські вибори режим зіткнувся з небезпечним для
себе явищем. Мабуть, вперше за роки незалежності громадяни країни єдині. Єдині
у ставленні до першочергової проблеми – неприйняття цього самого режиму, і,
природно в такому випадку, бажання, щоб його не стало. У світлі загального
невдоволення – в довгий ящик відкладена і так ніколи не доходила, слава Богу,
до небезпечної межі, ряджена, «домашня»
ворожість умовних «западенців» і «східняків». І рейтинги, і просто
спостереження за атмосферою у будь-якому куточку країни свідчать: режим, який
хотів би легітимізувати себе виборами, ніде не люблять. І більше не зіграє
карта – голосуємо за «свого чувака»,
а не за якихось незрозумілих, голосуємо тільки тому, що він «земляк». Не зіграє: регіонали, нестримні
в темпах пограбування, так придавили в тому числі і свої базові, східні,
області, що не можуть розраховувати на їх симпатії. Більш того, якщо Захід і
Центр не хотіли Януковича з 2004-го, і це звично, то в «гнізді» ситуація, мабуть, гостріше: тут людей гризе образа, мовляв,
голосували за «своїх», а вони
виявилися гірше будь-яких чужих, от би покарати їх саме – по-свійськи.
Елементарний спосіб послабити ворога – а ми, громадяни, для
режиму справжнісінькі вороги – це змусити його витрачати сили і загострення
пристрастей на міжусобну бійку.
Але знайти привід – складно. Політтехнологи режиму вирішили
розіграти мовну карту. Дійсно, на порожньому місці. Тому що справжнього мовного
протистояння і необхідності невідкладно вирішувати проблему на законодавчому
рівні не було і немає. Ті, хто російськомовний у побуті, в масі своїй спокійно
ставляться до необхідності прийняття української як державної в офіційних
випадках. Більш того, живучи в доянучарскій Україні, яка повільно, але
розгортається на цивілізований шлях, вони почали пов'язувати майбутнє з нею,
охоче віддавати дітей в українські школи, не плакати від того, що деякі
телевізійні мильні опери дублюються на державну, а не на «общепонятний». А
україномовні, генетично виснажені всілякими валуєвськими указами та совковою
русифікацією, поки масово не ставили питання про те, що у вищому законодавчому
органі країни третина підкреслено «спікає» на мові сусідньої держави; книжковий
ринок заполонений дешевою (у тому числі, за змістом) продукцією Раші, а
українська книга неконкурентоспроможна не через рівень, а через подібну
експансію на ринок закордонного чтива.
У будь-якому випадку, ці питання вимагали дбайливого
культурологічного рішення. Причому – ніяк не в пожежному порядку.
Політтехнологи (вони ж у режиму розумні, вони ж спокійно
отримують грошики за те, що пишуть на біл-бордах «розруху досягнуто») вирішили
інакше. І по суті прокололися. Тому що соцдослідження центру Разумкова
свідчать: відповідаючи на питання про пріоритетність проблем, громадяни всієї
країни поставили статус російської мови на 31-е місце. А на розгорнуті питання
громадяни відповіли ось як. «Українська
мова повинна бути єдиною державною й офіційною» – 43,6%; «російська мова може бути офіційною у деяких
регіонах України» – 25%; «статус
російської мови цікавить» - 3,9%. Ще цікавіше виглядає результат
дослідження соціологічної групи «Рейтинг»,
тому що він свідчить саме про тенденції останнього часу. Вперше зафіксований
десятивідсотковий розрив між тими, хто категорично проти одержавлення російської
і тими, хто згоден на це. Розрив – на користь перших. Всупереч всім
технологіям, «світиться» і ось яка
цифра – саме з червня по липень, тобто під час піку законодавчих мовних
баталій, число противників підвищення статусу російської виросло аж на 5%. На
цьому останньому факті варто було б зупинитися. Не змінилася за такий короткий
термін демографія, не могли змінитися переваги що стосується побутової мови.
Тоді можна припустити єдине: у свідомості, в тому числі, російськомовних,
нав'язлива свистопляска навколо закону про мови міцно пов'язана з негативним
посилом: «це» хочуть зробити «ригі», значить, ми проти цього.
Фізіономій Колесніченко і Ківалова, і інших, як з'ясовується – з верхом вистачає
для не формульованого, але реального неприйняття чого б то не було, що іде від
режиму.
Так про що ж тоді розмова? Якщо технологія протиставлення
громадян за мовним принципом зазнала фіаско – так їм, технологам режиму, і
треба. Але насправді є про що говорити. Всупереч здоровому глузду, після
введення закону в дію, тему не залишили, створюють згадану робочу групу, а
навколо неї – розводять галасливий піар. Тобто, вибачте за паралель з
неапетитним анекдотом, з «дохлої кицьки» збираються видавити «ще крапельку», за
браком інших реальних причин нацькувати громадян одне на одного. Група працює,
і її члени, так само як і інші задіяні в політикумі, довго і нудно коливають інформаційний
простір своїми думками про проблему мови. Щоб донести тему до кожного з нас, не
втомлюються порушувати її підконтрольні ЗМІ, яких більшість. І суспільство
вимушено живе цими псевдо-проблемами.
Тим часом, широко оприлюднюється процес введення російської
(саме про нього, і тільки про нього йдеться в новоспеченому законі, ні про які
інші, що й потрібно було довести) рішеннями деяких місцевих Рад. А діячі типу
Ющенка воістину бідкаються з приводу антиукраїнського закону, але спритно бідкаються,
приголомшливо переносячи акценти. Ось приклад, він вимовляє на Радіо Свобода
наступне: «Я не аплодував би зараз Партії
регіонів, що вона щось провела. Не вона прийняла закон. Взяли зрадники. Провели
«кочубеї», яких десятки в так званих опозиційних силах». Обійняти і
плакати. Точніше, враховуючи мовний привід, згадати відому цитату: «Ай да Пушкин, ай да сукин сын!»
Прізвище згаданого сучого сина можна замінити, але все інше неодмінно залишити.
Тому що стверджувати, що розукраїнізацію України виробляють горезвісні «тушки» без якої б то не було участі
Партії регіонів – може виключно цей самий син.
Ми знаємо про свої проблеми. Про те, що нинішні опозиційні
сили робили помилки. І тих же «тушок»
у списки напхали вони, не усвідомлюючи, у що виллється подібний підхід. Але
зараз далеко не ці «заробітчани»
парламенту і влади взагалі, правлять бал. Ющенківська (та інших) спроба вивести
з під удару цивільної неприязні партію влади – це дешеве промивання мозку. Насправді
у нас – один, загальний, незалежно від мови чи регіону проживання –
небезпечний, шкідливий супротивник. Режим. І він намагається за всяку ціну
відвернути нас від цього сприйняття, цієї спрямованості.
Таким чином, у якихось офіційних будівель на місцях, не
виключено, будуть читати українські вірші та голодувати (вибачте, але
найчастіше в даному випадку, голодувати від сніданку до обіду) люди,
справедливо обурені тим, що українську мову виживають з єдиною в Світі
автохтонної території, де вона має бути мовою номер один. «Робоча група на виконання доручення президента» буде щодня
трудитися, і старанно піднімати інформаційні хвилі: питання, мовляв, спірне, і
воно на порядку денному – все інше вирішено, треба розуміти. За цим
інспірованим «суперечностям» чарівний
до межі Колесніченко, або хто ще, буде дражнити «російськомовних»: у вас хочуть відібрати право в ліжку шепотітися
на «общепонятном»!
А бажаний результат простий. У передвиборний, а точніше,
поворотний для країни період, коли вирішується, чи повернутися на цивілізований
шлях, або продовжити падіння в тартарари – україномовний громадянин повинен
озлитися на російськомовного, і навпаки. Та ... Правильно, таким чином «випустити пару» гніву. Відвести його від
можновладців.
Ми можемо не приймати дану подачу. Точніше, не повинні її
приймати ні в якому разі. Закон «Про
основи державної мовної політики», порушує положення Конституції, що
вступає в протиріччя зі статтями Європейської хартії регіональних мов – буде
скасований майбутньою, прийнятною владою. Скасовано разом з кількома десятками
неприйнятних законів, наштампованих останнім часом.
Шлях до цього не стільки довгий, скільки важкий. Але тільки
цей шлях актуальний для суспільства сьогодні. Для суспільства – яке зрозуміє, з
якою метою у ньому намагаються посіяти чвари.
Вікторія АНДРЕЄВА, «ОРД» 18.08.2012
0:17
Немає коментарів:
Дописати коментар