Саме так – одна і справжня. Здібна
врятувати країну. І небезпечно підміняти цю мету наївною радістю над локальними
«перемогами». Тим більше що строго кажучи, вони взагалі не є перемогами, навіть
маленькими, а так, заманухою для наївняка. Пленарний вівторок. Інформація про
те, що горезвісний закон про наклеп миттєво і дружно знятий Верховною Радою з
розгляду, з'являється буквально в 10.12. І – в Інет проривається тріумфування
тих, хто справедливо вважав документ під номером 11013 «Про внесення до
Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України змін щодо
посилення відповідальності на посягання на честь, гідність та ділову репутацію
людини» кроком антидемократичним, небезпечним не тільки для ЗМІ, а, за великим
рахунком, для будь-якого громадянина, який зважився безсторонньо висловитися
про владу. Опозиція відносить «зникнення» закону до позитивних фактів – на
режим впливати можливо. Журналісти пишаються своїми акціями протесту та
продемонстрованою єдністю. Цивілізований світ схвалює рішення українського
парламенту, і дає зрозуміти, що тут не обійшлося без його, цивілізованого
світу, впливу. Але чим більше замислюєшся про ситуацію, тим більше
переконуєшся, що в даному випадку особливо аплодувати немає чому, і не варто
озиратися в пошуках лаврів, які розстелені для нашого спочивання.
Та не вважатиме хто-небудь, що я підтримувала
прийняття згаданого закону. Просто його вівторкова відміна виглядає аж надто
абсурдно. Законопроект у першому читанні проголосували зовсім недавно, 18
вересня. По цифрах на табло (до того, що вони не відповідають цифрам, присутніх
у залі, ми вже звикли, і мова зараз не про це) – проголосували дружненько. У
коментарях в парламентських кулуарах, на ток-шоу і т.п. ті, хто проголосував
хвалили своє діяння. Закон викликав негативний резонанс у певних колах
суспільства. Парламент на пленарні засідання (він же тепер працює у нас якимось
диким вахтовим методом) більш не збирався. Сьогодні він «денонсував» ухвалення
суперечливого закону – без обговорення. За його скасування дружненько
проголосували ті ж ... хто голосував за прийняття. Тобто ніяк не вимальовується
картина, яка могла б бути прийнятною для справжнього парламенту: в палких
суперечках народилося первинне схвалення не зовсім доопрацьованого документа;
потім, прислухаючись до громадськості, в таких же палких суперечках депутати
змінили свою думку. А так, знаєте, простенько, типу «можемо копати – можемо не
копати», точніше – «потрібно – приймемо, не потрібно – скасуємо». І це перший
абсурд. До речі кажучи, сьогоднішнє скасування після впевненого прийняття якось
раптом стали анонсувати, мовляв, і Януковичу закон не дуже гляне, і, головне,
навіщо нам сварити суспільство перед виборами. І ось це нагадує ситуацію
навколо настільки ж скандального закону про мови. Спочатку його «роздувають» на
рівному місці, приймають, милуються локальними, не особливо гучними протестами,
а потім, після прийняття, «на самому верху» створюють групу з доопрацювання
прийнятого документа.
Найпростіше, передвиборне пояснення обох ситуацій –
ось вже дійсно, саме просте, і тому не всеосяжне. Оскільки хоч вибори і парламентські, а не
президентські, але в сприйнятті суспільства «Партія регіонів і Янукович –
близнюки і браття». І тому режиму непогано спробувати ввести декілька світлих
мазків в донезмоги забруднений образ «Самого». Мовляв, нерозумні бояри, може,
щось і перебрали, але «залізний господар» прокинувся після сну в Межигір'ї,
ляснув на бояр тапкою, і скандальні закони, його найвищим рішенням, не будуть
вже настільки зубодовбальними. Може бути – не будуть. Цей же світлий мазок
призначений і для Заходу: от ви з Януковичем не бажаєте ручкатися, а він,
хворобливий, відстоює в Україні демократію. Саме – він один.
Тут на запитання медіа, як вплинула акція протесту
журналістів на скасування законопроекту про наклеп, нардеп-регіонал Ярослав
Сухий відповів, скажімо так, чисто конкретно: «Ніяк». І додав: «До скасування
цього закону причетна одна людина – Віктор Федорович Янукович». Тобто Сухий,
хотів, звичайно, як краще. У плані підкреслення цього самого потенційно
світлого мазка на пиці Віктор Федорича. А вийшло – огидно. І тривожно для
будь-якої людини, яка виросла з казок про «доброго царя», усвідомлює, що живе в
21-му столітті, де, як відомо, незважаючи на деякі мінуси демократії, нічого
кращого поки не придумали. Відповідь Сухого виглядала би ще так-сяк, якби мова
йшла про те, що парламент прийняв якийсь закон остаточно, відіслав його на
підпис до глави держави, а той – документ ветував і повернув його в Раду. А так
– дивіться, що виходить. Януковичу (або людині з будь-яким іншим прізвищем, що
намагається керувати країною в такому, тоталітарному форматі), ніякий вищий
законодавчий орган, який ми, потіючи, вибираємо – і на фіг не потрібний.
Прозвучало відверте зізнання: до скасування (або прийняття) будь-якого закону
прямо має відношення одна-єдина людина. В зайвому, треба розуміти, виборному
органі буде проводитися «продукція» за одноосібною прямою вказівкою, яка не
підлягає оскарженню. Нас намагаються привчити до такого стану справ. І це –
другий, небезпечний абсурд, прикладом якого може служити вівторкова невиразна
епопея закону про наклеп.
А третій аспект ситуації, яку сьогодні розглядаємо ми
з вами, шановні читачі-співрозмовники, мабуть, ще цікавіше. Чи можна погодитися
з тим, що нинішній український режим піддається впливу, внутрішньому і
зовнішньому тиску? Якщо привести пару актуальних прикладів, то доведеться
прийти до висновку, якщо й піддається, то у мінімальній мірі, практично не
піддається, «що хоче, те й вороче», а намагаються чинити тиск – бреше,
продовжуючи втілювати в життя свої плани. В Los Angeles Times журналіст Девід
Хорс пише: «добрі новини в тому, що протести в українських медіа та
дипломатичний тиск США і Європи змусили Януковича заморозити розгляд цього
закону (закону про наклеп - В.А.)». Що добре - то добре. Але роздивимось
приклади інших випадків тиску. І США, і Європа вже другий рік не втомлюються
надавати дипломатичний вплив на київський режим що стосується становища політв'язнів
лідерів опозиції. Починали з толерантних варіантів: сподіваємося, що українська
влада зверне увагу, виправить становище. Перейшли до максимально жорстких, де йдеться
прямо: цивілізований світ не матиме ніякого діла з українською владою, поки політв'язні
залишаться за гратами; замаячили реальні санкції, списки «нев'їзних». Вплив – більш
крутий і сталий не буває. І що? Результат загальновідомий.
Тиск внутрішній. Горезвісний закон, що передає виплату
соціальних пільг у ручне управління Кабміну, пограбування незахищених, відмова
держави розплачуватися зі своїми боргами з громадянами, всупереч рішенням
судів. Громадянський протест проти цього неподобства був таким, що куди там
білим наліпкам на газетно-журнальних сторінках і флеш-мобах проти закону про
наклеп. Стрясати, гнувся (і неодноразово піддавався вимушеному ремонту) «тюремне»
парканище біля Верховної Ради. До біса затріщали парламентські двері, видавлені
атакуючими громадянами. По країні котилися безпрецедентні і безкомпромісні
голодовки, відзначені цілком реальними, гіркими трунами. Ну, і що саме вдалося
«видавити»? Де воно?
І тоді (під час цих і подібних акцій протесту), і
зараз, говорила і говорю: це правильно, що вони були. Це потрібно, щоб
громадяни відповідали протестом на будь-яке локальне обмеження прав, і щоб не
замикалися у своїй соціальній шкаралупі, не рахуючи утиск прав іншої групи за локальний,
реагували на нього. Але всьому був свій час. Зараз, коли до виборів, покликаних
або легітимізувати злочинний режим, або позбавити країну від нього, лічені дні –
у нас не залишилося часу аплодувати малесеньким «перемогам», які, безпечно для
себе, ні-ні, та й підкидає нам режим, як уламок обгризеної кістки. Питання має
стояти глобально. «Ви, ті, хто нині вважає себе владою, неодноразово порушили
Конституцію. Це раз. Принесли Україні багато шкоди, ми, громадяни, здатні
перерахувати конкретні дії. Це два. Ведете передвиборчу кампанію, заздалегідь
готуючись до масштабної фальсифікації результатів. Це три. І ми – не здійснюємо
вибір між тим, що ви називаєте своєю партією та іншими партіями. Ми говоримо
вам однозначне «ні». Ми готові відстоювати своє «ні» можливими та надможливими
способами».
Ось це: посилення, не пошепки на кухні, а гучно
висловленого антиянучарського настрою суспільства; готовність йти на вибори та
ні під яким виглядом НЕ СТАВИТИ плюсів у квадратику «партії влади» та її
сателітів; усіма силами відстежувати порушення і фальсифікацію; не дозволити
визнати результатів сфальсифікованих виборів – і є справжній тиск, який залишився
нам сьогодні. Який може принести перемогу. Або – призвести до смерті. Смерті
країни.
Повертаючись до сьогоднішнього кульбіту закону про
наклеп, хочеться навести слова нардепа-опозиціонера Ксенії Ляпіної, сказані по
гарячих слідах події: «Ми побачили, що владу можна налякати, вона здатна
відступити під натиском громадськості. Але немає гарантій, що не буде спроби
повернутися до закону про наклеп вже після виборів». Не думаю, що скасувавши
закон влада злякалася до тремтіння в жижки. Вона – не буде боятися
по-справжньому, поки ми з вами дієво не переконаємо її, що владою їй більше не
бути. Чого їй боятися в іншому випадку? «Немає гарантій, що не буде спроби
повернутися ...». Навпаки, гарантія є. Повна гарантія того, що якщо режим
запанує і зміцниться в сьомому скликанні Верховної Ради, він не тільки, з
повною впевненістю у результативності своїх дій, повернеться до ідеї саджати за
слово, сказане проти себе, але і просунеться вперед, відштамповуючи в рідкісні
призначені дні «декрети», які донезмоги звузять всі громадянські та економічні
свободи. А поки, перед виборами, можна нас трішки, в дрібниці, «про людське
око», і попустити.
Адже головне – щоб ми прийнялися аплодувати «перемогам».
Тут, можна припустити, режим поставив перед собою завдання переконати виборців,
що з ним можна жити і співпрацювати, на рівні якогось там діалогу з
громадянським суспільством. А кардинальні зміни – у нас далеченько попереду, і
цей час до «попереду» ми не так вже погано проживемо, на цей раз, нинішньої
осені, залишивши режим при владі. Сьогоднішня стаття на «Українській правді».
Заголовок – питальний «Що буде після виборів?». А висновок – заколисуючий: «До
2015 року кардинальних змін чекати не варто, їх варто готувати». А то й «може,
більш реально буде говорити про 2020 рік, коли клан Януковича вкінець прогниє –
за цей час можна створити альтернативу».
Та отямтеся, який 2015-2020? Вже сьогодні резерви
Нацбанку продовжують стрімко скорочуватися. Дефіцит державного бюджету втричі
збільшився у порівнянні з цим же періодом минулого року, він дорівнює 16
мільярдам проти 5,1 мільярда 2011-го. Пенсійний Фонд на межі фінансового краху.
За рік пенсійної реформи регіоналів, які весь цей час анонсували, що ця їх
реформа суттєво зменшить дефіцит ПФ, він узяв, та й виріс на 8 мільярдів
гривень, досягнувши 65000000000. Куди «летить» гривня, ні нам, громадянам, ні
парламентським опозиціонерам, які канючать про скасовану ВР годину запитань до
уряду, ніхто не відповідає. Але
з 1 вересня банкнотно-монетний двір України почав працювати в дві зміни, а в
минулу суботу відпрацював навіть у вихідний. Штампують «фантики», в які
перетворюються грошики?
Економіка країни наближається до краху. Але ніякого
виправлення становища, ніякого іншого підходу до господарювання не може бути,
якщо при владі ми дозволимо залишитися команді, що досягла цих явних «успіхів».
Більш того, якщо вже зовсім зголодніємо під режимом в очікуванні 2020 року,
«коли можна буде говорити», то говорити якраз вже не буде змоги. Пакет законів,
покликаних звести до нуля роль усіх інституцій демократичного суспільства,
задушити громадянські свободи – думається, приготований грубезний. І взагалі
незрозуміло, якщо у когось нюх загострився настільки, що вчув «коли клан
Януковича» (ось так, сам по собі, без нашого активного втручання) «вкінець
прогниє», то невже загострення нюху що стосується міазмів гниття негативно
впливає на розумовий процес? Бо якщо задуматися навіть трішечки, стає
зрозумілим, що «клан» він на те і клан, щоб пускати з гнилі наступні паростки, що
йому ж належать.
Ні. Зараз, найближчим часом – нам потрібна перемога.
Не вузько трактована перемога однієї певної політичної сили над іншою, що теж
має право називатися політичною силою, але просто перестала подобатися
громадянам. Перемога суспільства, що бажає повернутися на цивілізований
шлях – над бандою, яка не має ніякого відношення до нормальних, планових,
прозорих, в якійсь мірі рутинних виборів. Мене запитають, «але
голосуючи проти Партії регіонів і їх сателітів, ми ж голосуємо за когось,
комусь віддаємо своє «за»? За законом – так. І зараз ми готові голосувати за
тих, хто гарантує усунення нинішнього режиму, який не піддається перевихованню.
А потім – будемо пильно стежити за обраними, використовуючи всі інструменти
громадянського суспільства. Щоб не дати їм відступити від декларованого
сьогодні.
Нам з вами
потрібні сьогодні не дрібні подачки, які режим може відняти в будь-яку хвилину.
Нам потрібна –
одна перемога. Ми ж пам'ятаємо, як там далі: «одна на всіх.
Ми за ціною не постоїмо».
Вікторія АНДРЕЄВА,
«ОРД» 02.10.2012 23:41
Немає коментарів:
Дописати коментар