ДОТИК РОЗДВОЄНОЇ МОВИ

Пізнавальна зарубіжна екскурсія, навіть віртуальна, це корисно. А удалося звернути увагу на щось, цікаве і для своєї країни, то поділитися враженнями слідує, згодні, шановані читачі-співбесідники? Спочатку – не дуже-то і відмічений факт: у минулі вихідні в Латвії зазнала фіаско спроба затвердити російську мову як другої державної, проти винесеного на референдум такої пропозиції проголосувало понад 70% громадян. Але головне – будемо говорити про спроби емісарів експансіоністського проекту «Російський світ», що почастішали останнім часом, так би мовити, «вповзти» до України.

А на віртуальній екскурсії я опинилась випадково. Давній приятель з Риги між іншим повідомив, що у спільного знайомого відкрився сайт, і можливо, я б захотіла щось туди написати. Відвідала сайт під назвою IMHO club і привабливим девізом «територія особливих думок». На вигляд все, як у більшості грамотних інтернет-ресурсів, поза місцем країни створених. Здивувало одне: серед звичних рубрик «політика», «бізнес», «в світі» присутній на постійній основі, позначений, на відміну від інших, червоним кольором, розділ: «російська мова». Ознайомилася. З подивом дізналася, що всі проблеми Латвії упираються в те, що російській мові не доданий статус державної. Додали б – треба розуміти, киселеві береги наповнилися б молочними річками. З деякою гидливістю торкнулася хвоста «Російського світу», що виразно стирчить. У вільний час написала сторінки півтори саме ось, особливої думки. Отримала відповідь від головного редактора ресурсу (ми справді були знайомі років 25 тому). Не відношу свої будь-які писання до геніальних, і, якби не опублікували тому, що викладено погано – про що говорити? Але jaunkungs (це по-латиськи пан) Алексєєв зірвався на e-mail крик. Латиський-де – не потрібний його дітям «мова вимираючої країни з народом, що розбігся». «У магазинах-ресторанах я – лише по-російськи. Хай хлопці тепер МОЮ мову вивчать, якщо хочуть з мене копійчину отримати» (цікаво, в Парижі або іспанській Малазі сей пан користується тим же принципом? Або, страшно припустити, голодує і не шопінгує?..). І навіть: «народ, хворий націоналізмом, Господь карає завжди» (це по відношенню до латишів, що загордилися жити в своїй країні по-латиськи, і, треба розуміти, українців, що бажають того ж на своїй території. Тих, що вимагають «любити по-російськи» в будь-якій країні, Всевишній, естеССно, милує).

Не забуваючи про те, що екскурсія не закінчена, повернемось до України. Гострої проблеми «п'ятої колони», що сформувалася в такий стислий кулачок за принципом «руськомовності», у нас якось ніколи не спостерігалося. У реальності немає її і зараз, тим більше – зараз, коли вистачає інших драматичних проблем. Знову-таки, зараз, за наявності янучарського режиму в Києві і передвиборної лихоманки в Москві той самий проект російського, не більш і не менш, а світу, дотягується до України то так, то сяк. Пустує міністр нелегітимного Кабміну Табачник, переводячи в шкільних програмах все українське. Та що там, гинуть самі заклади, що посміли вчити на державній мові, в Донецьку сьогодні продовжується відчайдушна судова боротьба батьків проти закриття української школи. Приймаються антиконституційні, самостійні рішення окремих під’янучарських місцевих Рад, що без жодного референдуму вводять російськомовне діловодство. Висить в парламенті законопроект Ківалова – Колесніченко про російський як другий державний. Саме сьогодні ж, 21 лютого, відбувається м'яко кажучи, неканонічні збори архієреїв Української православної церкви Московського патріархату. Призначили, було, засідання Синоду, що зовсім вже проти правил при живому митрополитові без його згоди. Але Володимир, що знаходиться в лікарні, заборонив Синод. Більш занурені в проблему люди говорять, що воду мутить одеський митрополит Агафангел, що прославився українофобськими висловами на грані і за гранню протиправних дій. Він не лише на місце Володимира мітить, але і, з чуток, збирається перетворити УПЦ МП на одну з рядових єпархій, безпосередньо підпорядкованих Москві.

Але гуманітарні забаганки «Російського світу» для нас, це, так би мовити, «гарнір». «Котлетка» — нові витки газових, сирних, інших торгівельних воєн РФ проти України. Категорична умова, що нікуди не поділася, озвучена спікером Держдуми Наришкіним в нинішній візит: перегляд ціни на газ можливий лише при вступі України до Митного союзу. (Найшвидше, навіть при такому невигідному для України кроці нічого не відламається: у що лише не вступив Лукашенко, а час від часу попискував від торгівельних наїздів «старшого брата»). Знову виблиснув на порядку денному ради відкладений було законопроект, що дозволяє здавати в оренду українську газотранспортну систему. Що ж, Газпром не відмовився від бажання схомячити її «шматками»… Що можливо при нинішньому нелегітимному режимі.

Латвії подібні небезпеки на державному рівні не загрожують. Так само, як і фокуси Табачника-Агафангела. То, де побувала, так би мовити, на екскурсії, є таким «тераріумом». Тут з-за скла, тобто безпечно для країни, можна, якщо не порушуєш законів, сповна демократично уволю розмахувати роздвоєною мовою. Так, якщо хто не пам'ятає, в цій країні є категорія так званих «негромадян». Трохи детальніше. Якщо людям, які народилися в країні до окупації 1944-го, їх нащадкам, і тим, хто народився після оголошення незалежності в 1991-му громадянство дістається автоматично, то останні повинні натуралізуватися (багато хто так і поступив). До моменту подачі заяви п'ять років прожити в країні. Продемонструвати побутове знання державної мови, елементарну ознайомленість з Конституцією і історією країни. До речі, подібний ценз мешкання і вимоги пред’являються до претендентів на громадянство в багатьох країнах світу, що не виривалися з-під колоніального ярма в 20-му столітті. І Росія (будьте уважні, що забажали там погромадянствувати) ввела здачу тесту на знання мови, тестування проводиться в спеціальних центрах, є такий і в Києві, триває іспит 4 години. Є в Латвії група осіб, яким, не дивлячись на знання всіх лінгвістичних вишуків, громадянство не світить. Це працівники радянського КДБ (у тому числі «сексоти»), працівники і агенти спецслужб будь-яких інших держав і ті, хто активно співробітничав компартії Латвії і «Інтерфронте ЛССР» після їх заборони в 1991-му. Звернемо увагу, міра не стосується тих, хто був в КПРС до її заборони на цій території, коли компартія була безальтернативною. І ще придивимося: тих, хто боровся проти незалежності Латвії не розстріляли і не вивезли до Сибіру. Хоча саме так сердешні-військові з червоними зірочками, предки багатьох з тих, хто нині «руськомовствує», вчинили в 1940-му і пізніше навіть не з борцями, а просто з членами «буржуазно-націоналістичних» партій і селянами, у яких в господарстві завелася зайва корова, і взагалі з багатьма.

Що з досвіду розміщення нав’язаної «п'ятої колони» в тераріум може запозичити Україна? У плані надання громадянства, відсутність якого забороняє не жити, а обирати і бути вибраним, практично нічого. Москва вперше окупувала Україну 300 років тому, і хоча оригінал підписаного на Переяславській раді документа вже у наш час з'їли миші, виходити з того, хто народився від предків до такого-то року, безглуздо. Люстрацію ж нам слід було проводити в 1991-му. Проґавили. Але на дещо звернути увагу варто. До вже вибраних (призначених) депутатами (чиновниками) громадян жорстко застосовувати закон: у Радах будь-якого рівня і чиновницьких справах «спікать» виключно на державній мові, поза службою – хоч на турецькій. Та що там, піти далі за Латвію: муніципальні учбові заклади викладають виключно на державній мові, окрім місць компактного мешкання будь-яких нацменшостей (приватні і недільні – на якому завгодно і де завгодно). Але все це, і багато що інше, звичайно, після нагальної справи, звільнення від влади нелегітимного режиму, проведення чесних виборів.

А в усьому іншому, Латвія як Латвія. Середня зарплата в перерахунку на долари 880 (вище, ніж в Росії, Білорусі, Україні і навіть теж ЄС-овських Іспанії і Литві). Середня пенсія за віком в перерахунку на євро 280. Усесвітня криза ударила боляче. Порівняно високий рівень безробіття. Є і ці, і інші проблеми, але коли для частини тих, що живуть тут перекладають стрілки на роздвоєння держмови, то за людей образливо. Приблизно про це і написала на згаданий сайт. Може, написала образливо? Приведу пару основних цитат.

 «Російськомовні – якась хитростворена група: люди, що втратили мову, і культуру своїх етносів, адже серед них етнічна різноманітність; часто-густо не пов’язані з Росією, і її традиції та життя знають погано; що не придбали так званого цивільного патріотизму по відношенню до тих країн, які волею долі стали їх справжньою батьківщиною, місцем народження і мешкання. Тітка Песя з анекдоту, що шепче на Брайтон-біч «тупі амерікоси, я тут 30 років живу, а вони ні слова по-моєму не розуміють». Російськомовних ущемляють в країнах Балтії. Спостерігається парадокс. Якщо нудить від мови і традицій, неспинно «рве на далеку батьківщину», то у них є своя автохтонна територія. Українцям ніде реалізувати себе хоч і у мовному сенсі окрім України, латишам окрім Латвії. Сучасний світ не розгороджений на етнічні «гетто». На своїй землі не ксенофоби раді всім нормальним людям. Але якщо людині, що має автохтонну територію некомфортно при «чужій» мові під «чужим» прапором, єврей може з полегшенням зітхнути, перебравшись до Ізраїлю, поляк до Польщі. А той, хто вважає себе росіянином, до Росії». Нагадала, що парадокс в тому, що почин Кремля скликати додому співвітчизників, виплативши підйомні, пропонуючи місце мешкання в РФ і роботу, провалився, виїхало буквально декілька сімей. Задля дискусії припустила «не поїхали не лише тому, що в державах нинішнього мешкання, не дивлячись на горезвісні «утискання», чистіше і ситніше. А і тому, що «російськомовні» звикли співати: «Человек проходит как хозя-а-ин необъятной родины своей». При тому, «людина»  – це лише він. А «своя батьківщина», це конгломерат чужих, «захоплених батьківщин». Додала, якщо народився або просто живеш тут, ніхто не жене. Але інший раз, хоч важко, потрібно віддавати собі звіт хоч за допомогою побутової паралелі: якщо колись твої діди або батьки, на зразок фізично дужих сусідів, розширили життєвий простір, захопивши чужу квартиру, та ще і під загрозою побоїв змусили господарів ходити в тілогрійках, говорити «по їхньому» і салютувати «їх святам», зірвавши зі стін ікони і портрети – то нащадки, що стали освіченішими, повинні зробити для себе висновки. «Є варіанти. Залишитися тут, де все тепло і знайомо, вивчити мову, стати громадянином (для себе залишити побутову етнічну культуру, читання російських книг і газет, національні громади зі святами і театрами, вчити дітей мові предків). Виїхати, і по-справжньому влаштовувати свою далеку етнічну батьківщину. Виїхати, але туди, де трохи краще, і вже природно, не боротися там за «загальнозрозумілий», а сприйняти, що права громадянина можуть бути отримані на певних умовах. Залишитися, ставши гумусом проекту «Російський світ». Жменька цим годується, але вам, нормальним людям, це навіщо?».

Цей погляд і не знайшов місця на «території особливих думок». Знайде на ОРД, і справді непідконтрольному. Тим більше що проблеми далекої країни і моя «екскурсія» не головне, в основному нинішні замітки присвячені цікавим паралелям і проблемам вітчизняним. Країни Балтії з тими, хто волочеться роздвоєною мовою, впораються. Нам би, після звільнення від режиму, не забути дещо притиснути хвіст спробам наскоку «Російського світу» на Україну. А нормальним латвійським громадянам, незалежно від етнічного походження, скажу так: «Labdien! Par musu un jusu brivibu!». І, якщо, написавши «Здрастуйте! За нашу і вашу свободу!», я допустила граматичну помилку, вибачайте, будь ласка. Ось, приїду, як пару десятиліть тому, в гості, і підучуся. Ми, українці, такі.

Вікторія АНДРЄЄВА, «ОРД»         22.02.2012 8:56

http://www.ord-ua.com/2012/02/22/prikosnovenie-razdvoennogo-yazyika/