Жіноцтву,
котре це совєцьке свято ще святкує, і мусчинам, котрі з ним жіноцтво ще
поздоровляють присвячується
Цю побрехеньку мені повідав мій давній
приятель, харківський журналіст Сашко Павленко, котрий якраз і мешкає поблизу
Благбазу, в отому самому двоповерховому будиночку за Лопанським мостом. Так що,
за шо купив, за те і продаю…
За усіма правилами жанру святочних бувальщин і
небилиць ця невигадлива історійка мусила трапитись в ніч перед позаминулорічним
Різдвом. Але щось, певно, там не залагодилось у небесного сценариста людських
доль, і зі своєю постановкою цієї трагікомедії він дещо припізнився.
Такий собі років 30-ти донеччанин Денис клявся
і божився, що в Харкові він опинився випадково, проїздом. Спеціаліст із
євроремонтів, він їздив на заробітки до Білокам’яної. Але, чи то, як він
стверджував і що цілком можливо, його до цурки обібрали «москальські менти», чи
то, що також не виключено, чолов’яга просто пропився.
В результаті ж цих мандрів він опинився в
безодній фінансовій придорожній прірві, глибина котрої дозволила йому лише
дістатися Харкова попутними електричками. Де він і вирішив трохи підзаробити на
дорогу і, якщо би пощастило, дружині на нехитрий подарунок до жіночого дня.
Але ринок спеців-будівельників в «першій
столиці» виявився і без донеччанина перенасиченим. Так що довелося небораці
перебиватися випадковими заробітками на місцевому Благбазі*.
Грошенят цих, звичайно, вистачало на шматок
хліба і до нього та на дорогу до рідних териконів. Але мужику дуже кортіло
порадувати свою благовірну, якщо не московськими заробітками, то хоча би
якимось святковим подарунком.
А дружину свою, судячи з усього, Денис
побоювався і його поява із пустими кишенями та руками нічого доброго не
обіцяло.
Але напередодні святкової дати донеччанин
остаточно усвідомив усю безперспективність свого скнилого життя на харківському
базарі. Заробивши за день якраз на пляшку горілки, закуску і на квиток, Денис
був вже зовсім зібрався нічним потягом залишити негостинне місто над Лопанню.
Але тут йому підвалило шабайнути.
Дебела, років сорока молодиця Клава, що
тримала декілька базарних лотків, і котрій Денис ще із ранку допоміг перетягти
товари із контейнера до торгівельних точок, запропонувала небораці здійснити ту
ж таки операцію у зворотному порядку, а потім за окрему плату допомогти їй
дотягти додому сумку із продуктами.
Мешкала Клава неподалік від ринку, відразу ж
за Лопанню, у старому, квартир на вісім двоповерховому будиночку. І поки Денис
тяг важелезну сумку через міст до її дому, вона в подробицях розповіла наймиту
все про харчовий та алкогольний вміст баулу.
При цьому Клава, повідавши, що харчі до
святкового столу, одночасно натякнула, мовляв, живу одна. Але затуманені
власними клопотами мозки зголоднілого Дениса натяку не сприйняли.
Аби він в’їхав в ситуацію, то усе подальше
навряд чи трапилось. Але сталося, як склалося.
Вже біля дверей квартири, Клава згадала, що
залишила ключі у сусідки із сусіднього під’їзду і попрохала Дениса почекати її,
постерегти сумку. Ось тут донеччанина біс і поплутав.
Певно, вміст сумки видався мужику не лише
годящим подарунком для дружини, що зачекалась його у Донецьку, але й непоганим
приводом для амністії за втрачений московський заробіток. Він піддався спокусі
і як тільки-но Клава пішла за ключами, рвонув із сумкою геть із під’їзду.
Але моторна Клава, швиденько збігавши до
сусідки, встигла таки помітити втікача, що із її добром стрімголов нісся в бік
Лопанського мосту. З лайкою і прокльонами вона кинулась слідом за втікачем.
Той же, вгледівши погоню, минувши міст,
звернув у прохідну тролейбусного депо. Клава не відставала та ще й до неї
приєднались охоронці з вахти. Один із них виявився прудким і майже догнав
злодюжку, але втікач примудрився торохнути переслідувача важенною сумкою по
голові та й кинувся до річки.
Якраз в цьому місці водна артерія, через
наявність трохи вище за течією невеличкої ТЕЦ, майже ніколи не замерзає.
Побачивши перед собою замість криги воду, меткий донеччанин вирішив відірватися
від погоні вплав і кинувся у річку.
Лопань, звичайно ж, не Дніпро, але подолати
навіть 50-метровий водний рубіж втікачу не пощастило. Тим паче, що його
форсуванню істотно заважала сумка, котру Денис і не думав кидати. Йому
пощастило дістатися лише до середини річки, де стирчала паля, що залишилась від
старого дерев’яного, знесеного невідомо якою стихією і в які часи мосту.
Ось до цього причалу і пришвартувався Денис
заразом із своїм вантажем.
Тим часом хтось із охорони викликав міліцію.
Але міліціянти не поспішали ризикувати здоров’ям, аби затримати злодія,
мотивуючи свою нерішучість відсутність плавзасобів та тим, що вони, мовляв,
сухопутна, а не водна міліція.
Правда, комусь вистачило розуму викликати
рятувальників, котрі стали свідками досить кумедної картини.
На одному березі річки товпились охоронники та
інші працівники депо, на іншому – шляхи для висадки перекривали міліцейський
наряд та гурт роззяв. А з Лопанського мосту як оратор на мітингу, в оточенні
цікавих, щось грізне кричала Клава, звертаючись до мокрого вже покритого
памороззю шахрая, що сидів на палі як півень на жердині.
Останній же, в свою чергу, намагаючись
перекричати волання молодиці, намагався повідати авдиторії, що так несподівано
утворилась сумну історію свого падіння. При цьому стрілки він намагався
перевести на свою дружину, страх перед котрою лише і змусив його стати крадієм.
При цьому свою промову неборака час от часу
призупиняв, аби хильнути із пляшки і зажувати вжите добрим шматком ковбаси,
котру він відгризав прямо від палки.
А особливе обурення у Клавдії викликав той
факт, що злодюжка кожного разу повторював цю процедуру із нової пляшки і
надкушував ковбаску із іншої палки, витягуючи припаси навмання із
напівзатопленої сумки, що бовталась біля його ніг у воді якось зачеплена за
палю.
Але ближче до фіналу цієї епопеї, Клава вже
лише вмовляла Дениса не чіпати вуджений окіст, який був призначений комусь в
подарунок.
Невідомо, можливо справа б дійшла і до окосту,
але побачивши, що рятувальники готують спустити на воду гумовий човен, він
почав слізно прохати Клаву не здавати його ментам, обіцяючи навзаєм і в якості
компенсацію за вчинені збитки, забацати бідній жіночці євроремонт найвищого
ґатунку.
На що, ображена в найкращих намірах молодиця, погрозливо відповідала:
–
– Ти мені не лише європейський ремонт
зробиш, але й взагалі довічним хатнім виконробом станеш.
Незабаром рятувальники зняли Дениса заразом із
сумкою з палі. Але не встигли вони розтерти бідолаху спиртом і вдягти на нього
теплий бушлат та товстелезні ватяні штани, як менти почали квапити того
прослідувати із ними у відділок.
Але подальший розвиток подій взяла під свій
контроль Клава.
– Служиві, не так швидко. Ви чого до мусчини
причепились? Він герой. Он сумку, що я в річку впустила, врятував.
Менти ошелешено поцікавились, хто ж їх був
викликав. Але охочих зізнатися не виявилось. Правоохоронці ще трохи
покомизились, наполягаючи на необхідності з’ясування особи пловця. Але
отримавши від Клавдії літр горілки та пару шматків чогось копченого, що ще
залишалось у сумнозвісній сумці, вони погодились повірити жіночці на слово, що
Денис її двоюрідний племінник.
Перевіривши для проформи документи у самої
Клави менти подалися по своїм, бомжеловським справам.
Отримали за свої послуги і рятівники, і
охоронці – один за мовчанку, що він і з якого приводу викликав міліцію, інший –
за удар по голові.
Ну, а на останок уся присутня публіка стала
свідком фінальної сцени цієї життєвої мелодрами.
Клавдія, схопивши в одну руку вже напівпусту
сумку, іншою ухопила чолов’ягу за шкірку і потягла сумирного Дениса за собою,
торочачи тому дорогою:
– Ти ж це , що дурень надумав? Я ж тебе по
доброму в дім запросити хотіла. А ти, що наморочив? Ти, тепер дорогенький на
мене з ранку до вечора, і з вечора до ранку батрачити будеш. І не лише з
будівельної частини.
– Мені тепер все одно, – пригнічено бурмотів євробудівельник, – дружина-стерво один дідько зі світу зживе.
– Для тебе, дорогенький, відтепер головне, аби я
задоволена була, а не твоя баба, – відвісила для переконливості два запотиличника
чолов’язі Клава.
І дивна парочка розчинилась у вечірніх сутінках…
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство
«Малого Кола» 08.03.2012
7:08
http://www.ord-ua.com/2012/03/08/svyatistoriya-do-8-go-bereznya/?lpage=1
Немає коментарів:
Дописати коментар